Глобальне потепління

Глоба́льне потеплі́ння — поступове підвищення температури поверхні Землі та океану, яке триває понад століття, в період з 1850 по 2024 рік.

Зміни глобальної середньої температури над сушею та океаном за період 1880—2015 рр., відносно середньої температури за 1951—1980 рр. Чорною лінію позначено середня річна та червоною – ковзаюча середня за 5 років. Джерело: Інститут космічних досліджень імені Годдарда в НАСА. (Натисніть, щоб збільшити)

Зміна середньої температури за 50 років (1973-2023)

Реальні викиди CO₂ внаслідок спалювання викопного палива у порівнянні з п'ятьма сценаріями викидів згідно «SRES» МГЕЗК, що їх було опубліковано 2000 року. Падіння пов'язані з глобальними кризами. Зображення із сайту: Скептична наука.

Підвищення глобальної температури не пояснюється змінами сонячної активності, яка за минулі 3 століття є відносно стабільною; тоді як зміна концентрації в атмосфері парникових газів, які викликають парниковий ефект, достовірно відповідає підвищенню глобальної температури.Науковий консенсус стосовно зміни клімату (97–99.9%) полягає в тому, що саме людська діяльність, насамперед викиди парникових газів, є основною причиною глобального потепління і зміни клімату.

Липень 2023 року став найспекотнішим місяцем за весь час метеорологічних спостережень, — про це заявив генеральний секретар ООН Антоніу Гутерреш. Він додав, що «Зміна клімату очевидна. Це жахливо. І це лише початок. Епоха глобального потепління — закінчилася, настала епоха глобального кипіння», — сказав він. Липень 2024 року став ще спекотнішим.

Глобальне потепління та зміна клімату – це глобальні виклики, які вимагають міжнародної співпраці, а також дій на місцевому рівні, спрямованих на декарбонізацію й зменшення викидів інших парникових газів, та адаптацію до глобальної зміни клімату. Уряди, бізнес, громади та окремі громадяни відіграють важливу роль у подоланні причин та наслідків глобального потепління з головною метою – забезпечити стале та придатне для життя майбутнє для всіх.

Загальна характеристика

Докладніше: Історія науки про зміни клімату

Понад 97 % дослідників клімату вважають: саме діяльність людини призвела до глобального потепління.

Для дослідження причин і наслідків глобального потепління клімату керівники Програми ООН з навколишнього середовища (United Nations Environmental Program — UNEP) та Всесвітньої метеорологічної організації (World Meteorological Organization — WMO) створили Міжурядову панель зі зміни клімату (The Intergovernmental Panel on Climate Change — IPCC) та організували Міжнародну групу експертів зі зміни клімату (МГЕЗК). Дослідження причин змін клімату в різних природно-географічних зонах проводив колектив зі 130 досвідчених метеорологів, а екологічні наслідки аналізували понад 400 вчених. За ці дослідження науковці МГЕЗК у 2007 р. одержали Нобелівську премію миру. До ООН було подано наукову доповідь МГЕЗК «Зміна клімату — 2007», в якій зроблено висновок, що зміна клімату і глобальне потепління — неспростовна реальність: зростання становить за останні сто років 0,74${\displaystyle \pm }$ 0,18 °C

9 серпня 2021 року МГЕЗК оприлюднила шостий звіт — про кліматичні зміни за станом на 2021 рік і майбутні ризики для людства на найближче сторіччя. Повний документ налічує майже 4 тис. сторінок, містить детальні прогнози для різних регіонів Землі і є продуктом кропіткої роботи кращих кліматологів і інших учених з різних країн.

На сьогодні переважна більшість науковців вважає, що причиною глобального потепління є діяльність людини. Також треба розуміти, що потепління — це загальна усереднена тенденція: зміна температур відбувається нерівномірно залежно від сезону та місцевості. Більше того, інколи в деякі сезони клімат навіть стає холоднішим. Наприклад, зміна клімату в Україні позначилась на значному рості температури у зимовий період, ніж в літній.

В 2023 році, вчені опублікували новий великий кліматичний Звіт, у якому говориться, що з усіх континентів Землі, саме Європа нагрівається вдвічі швидше за інші. Дані дослідження свідчать про те, що починаючи з 1980-х років, температура тут підвищилася на 1,2 °C.

Наукова думка, висловлена Міждержавною групою експертів зі зміни клімату (МГЕЗК) ООН, і безпосередньо підтримана національними академіями наук країн «Великої сімки», полягає в тому, що середня температура на Землі піднялася на 0,7 °C від часів початку промислової революції (з другої половини XVIII століття), і що «велика частка потепління, яке спостерігалося в останні 50 років, викликана діяльністю людини» в першу чергу викидом газів, котрі викликають парниковий ефект, таких як вуглекислий газ (CO₂) і метан (CH₄). Оцінки, отримані по кліматичних моделях, на які посилається МГЕЗК, кажуть, що в XXI столітті середня температура поверхні Землі може підвищитися на величину від 1,1 до 6,4 °C. В окремих регіонах температура може небагато знизитися.

Танення льоду, насамперед в Антарктиці, спричинило на 2018 рік підвищення рівня світового океану на 7,6 міліметра з 1992 року, 3 міліметри зростання припали на період з 2013 до 2018.

Крім підвищення рівня Світового океану, підвищення глобальної температури також призведе до змін в кількості і розподілі атмосферних опадів. У підсумку можуть почастішати природні катаклізми, такі як повені, посухи, буревії та інші, знизиться врожай сільськогосподарських культур на постраждалих територіях і підвищиться — в інших зонах (за рахунок збільшення концентрації вуглекислого газу). Потепління продовжиться й, імовірно, збільшить частоту і розміри таких явищ.

Потепління клімату може призвести до зміщення ареалів видів в бік полярних зон і збільшити ймовірність вимирання нечисленних видів — мешканців прибережних зон і островів, чиє існування в наш час знаходиться під загрозою.

Частота кліматичних коливань впродовж 2.5 тис. років

Деякі дослідники вважають, що глобальне потепління — це міф, частина науковців відкидає можливість впливу людини на цей процес. Є ті, хто не заперечує факт потепління і допускає його антропогенний характер, але не погоджується з тим, що найнебезпечнішими з впливів на клімат є промислові викиди парникових газів.

Зміни температури

Докладніше:

Реконструкція температури Середня температура поверхні протягом двох тисячоліть відповідно до різних реконструкцій ^[en], відображені кривою по шкалі часу, чорна крива поверх — температурний рекорд зафіксований за допомогою ^[en].

Глобальні щорічні температурні аномалії Графік глобальних щорічних температурних аномалій, розроблений Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень США, показує південне коливання Ель-Ніньйо.

Починаючи з 1970-х років Земля мала енергетичний дисбаланс, тобто атмосферу покидає менше енергії, ніж надходить. Найбільша частина цієї енергії була поглинена океанами. Цілком можливо, що істотний внесок у підвищення тепломісткості океану внесло людство.

Протягом 1906—2005 рр. ^[en] зросла на 0.74±0.18 °C. За останню половину цього періоду стрімкість потепління майже подвоїлась, ніж за період в цілому (0,13 ± 0,03°С за десятиліття, порівняно з 0,07 ± 0,02 °C за десятиліття). Міський тепловий острів має дуже малий ефект та оцінюється менше 0,002 °C потепління за кожне десятиліття, починаючи з 1900 року. Згідно з даними ^[en] температура в нижній тропосфері збільшувалась у межах від 0,13 до 0,22 °C кожні десять років, починаючи з 1979 року. ^[en] показують, що до 1850 р. температура протягом ^[en] була відносно сталою, під час яких відбувались різні регіональні коливання, наприклад: Середньовічний теплий період, або Малий льодовиковий період.

Потепління, яке визначене за допомогою інструментальних температурних вимірювань, має стійку тенденцію, що підтверджується численними спостереженнями задокументованими багатьма незалежними групами науковців Наприклад: підвищення рівня моря (теплове розширення води внаслідок потепління), чимале танення снігу і льоду, збільшення тепломісткості океанів, підвищення вологості, і раннє настання весняних явищ, як от цвітіння рослин. Імовірність того, що ці зміни сталися випадково практично дорівнює нулю.

Останні висновки НАСА (GISS) і показують, що 2005 та 2010 роки виявились найтеплішими роками планети, перевищуючи 1998 рік на кілька сотих градусу, починаючи з кінця 19 століття, коли стали доступні надійні та всеосяжні інструментальні вимірювання. В ^[en] твердять, що 2005 рік був другим найтеплішим роком, після 1998 року, а 2003 з 2010 роком поділяють третє місце найтеплішого року, проте, «оцінка похибки окремих років… принаймні в десять разів більше, за різницю між цими трьома роками»У заяві щодо стану клімату Землі 2010 року Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО) пояснюється, що номінальне значення температури у 2010 році складає +0.53 °C, що перевищує значення 2005 року (+0.52 °C) та 1998 року (+0.51 °C), зрозуміло, що ця різниця між трьома роками статистично незначна. Починаючи з 1986 р. глобальна середньорічна температура кожного року вища ніж середня за період 1961—1990 рр.

Показники температури 1998 року були надзвичайно теплими, тому що на них вплинуло коливання Ель-Ніньйо, яке того року було найсильнішим за все минуле століття. На глобальну температуру мають вплив короткотермінові коливання, які накладаються на довготермінові тенденції, і можуть, навіть, тимчасово приховати їх. Відносна сталість температур 2002—2009 рр. пояснюється даним явищем 2010 рік був також роком Ель-Ніньйо. На нижній частині амплітуди коливання, 2011 рік був роком 4=La Niña, більш прохолодним, але все ще 11-м найтеплішим роком з початку ведення метеорологічних записів у 1880 році. З 13 найтепліших років з 1880 року, 11 років припали на період 2001—2011 рр. Згідно з більш пізніми метеорологічними даними, 2011 рік був найтеплішим роком Ла-Нінья за період 1950—2011 рр., та був схожим на 1997 рік, який не був в найнижчій точці циклу.

Температурні показники змінюються по всьому світу. З 1979 року температура суші підвищувалась у два рази швидше, ніж температура океану (0,25 °C проти 0,13 °C за десятиліття). Температурні показники океану підвищуються більш поступово, ніж на суші. Цьому сприяє більша та ефективніша теплоємність океанів, та ще завдяки випаровуванню, на яке втрачається багато теплаПівнічна півкуля природно тепліша, ніж південна, здебільшого завдяки  меридіональному перенесенню тепла в океанах, яке має диференціал близько 0,9 петават на північ, до цього ще додає різниця альбедо між полярними регіонами. З початку індустріалізації різниця у температурах півкуль збільшилась через танення морського льоду і снігу на Півночі. За минулі 100 років середні температурні показники в Арктиці збільшувались майже вдвічі швидше, за температуру решти світу, тим не менш вони також значно коливаються. Хоча більша частина парникових газів викидається у Північній півкулі, ніж у Південній, це не сприяє збільшенню різниці у потеплінні через те, що значна частина парникових газів достатньо довго зберігається та встигає перемішатися між півкулями.

Через інерцію океанів та повільну реакцію на інші непрямі чинники може пройти століття, або навіть більше, для пристосування кліматичної системи до зовнішніх змін. Дослідження ^[en] показують, що навіть за зупинки росту викидів парникових газів на рівні 2000 року, все одно відбуватиметься подальше потепління на 0,5 °C.

Січень 2023 року був найспекотнішим за всю історію спостережень, згідно з даними Служби зміни клімату ЄС Copernicus, з температурою на 1,7 °C вищою за доіндустріальний середній показник для цього місяця, що ставить світ на шлях до перевищення межі потепління на 1,5 °C приблизно до 2030 року.

Первинні чинники зміни температури (зовнішні чинники)

Докладніше: Першопричини останніх змін клімату

Схематичне зображення парникового ефекту, яке показує потоки енергії між космосом, атмосферою та земною поверхнею. Одиниця вимірювання енерго обміну – Ват на квадратний метр (Вт/м²).

Графік Кілінга, ілюструє збільшення концентрації парникових газів (CO₂) в атмосфері протягом 1958—2015 рр. Щомісячні показники замірів концентрації парникових газів показують сезонні коливання у висхідному тренді, щорічний максимум в Північній півкулі припадає на середину весни, та падає протягом вегетаційного періоду, оскільки рослини забирають з атмосфери частину парникових газів CO₂.

Кліматична система може реагувати на зміни зовнішніх чинників. Зовнішні чинники можуть «спрямувати» клімат до потепління або охолодження. До зовнішніх чинників відносяться, наприклад, зміни складу атмосфери (збільшення скупчення парникових газів), сонячна світність, виверження вулканів, та ^[en] навколо Сонця. Орбітальні цикли змінюються повільно протягом десятків тисяч років, та на даний час підпорядковані загальній тенденції охолодження, яка б, у свою чергу, призвела до Льодовикового періоду, але, як свідчить ^[en] у 20 столітті, навпаки маємо стрімке підвищення глобальної температури.

Ліси

У 2010—2019 роках бразильський басейн Амазонки виділив 16,6 мільярда тонн CO2, а поглинув 13,9 мільярда тонн. Використовуючи нові методи аналізу супутникових даних, розроблені в Університеті Оклахоми, міжнародна група дослідників вперше показала, що деградовані ліси є значнішим джерелом викидів CO2, ніж пряма вирубка лісів, що призводять до потепління планети.

За той же 10-річний період деградація, викликана фрагментацією, вибіркової вирубкою або пожежами, які пошкоджують, та не знищують дерева, викликала в три рази більше викидів, ніж пряме знищення лісів.

У басейні Амазонки знаходиться близько половини тропічних лісів світу, які більш ефективно поглинають і накопичують вуглець, ніж інші типи лісів. Якщо регіон стане джерелом, а не «поглиначем» CO2, боротися з кліматичною кризою буде набагато складніше.

Наземні екосистеми в усьому світі були вирішальним союзником в боротьбі з викидами CO2, які в 2019 році перевищили 40 мільярдів тонн.

Парникові гази

Докладніше: Парниковий газ, Парниковий ефект, Радіаційний вплив та Вуглекислий газ в атмосфері Землі

Нижній 70-км шар атмосфери знаходиться у стані локальної термодинамічної рівноваги, тобто кожний інфінітезимальний об'єм повітря поглинає й випромінює радіацію, як абсолютно чорна порожнина, що перебуває у термодинамічній рівновазі (див. Абсолютно чорне тіло) із тією ж температурою; тому, зокрема, виконується закон Кірхгофа.

Вуглекислота має слабкі смуги поглинання у ближній інфрачервоній області за ${\displaystyle \lambda =1,4;\,1,6;\,2,0;\,2,7;\,4,3}$ мкм.

Парниковий ефект — процес, за якого поглинання і випромінювання інфрачервоних променів газами викликає нагрівання нижніх шарів атмосфери та поверхні планети. Вперше ідея парникового ефекту була запропонована Жозефом Фур'є 1824 року,  підтверджена експериментально 1860 року Джоном Тіндалем, а вперше кількісно досліджена Сванте Арреніусом в 1896 р. Протягом 1930-1960-х рр. проводились глибокі дослідження ^[en].

Глобальний річний розподіл викидів парникових газів за галузями, 2005р.

Відходи – 3,2%
Сільське господарство – 13,8%
Зміна в природокористуванні – 12,2%
Виробництво – 4,3%
Неконтрольовані викиди – 4,0%
Промисловість – 14,7%

Інше спалювання палива – 8,6%
Електрична та теплова енергія – 24,9%
Транспорт – 14,3%

Частка глобальних сукупних викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, за період 1890—2007 рр.
Кругова діаграма, що показує частку глобальних сукупних викидів парникових газів, пов’язаних з енергетикою, основними емітентами за період 1890—2007 рр.

Обсяги парникових газів, які утворюються внаслідок природних чинників, мають середній зігрівальний ефект близько 33 °C Без атмосфери Землі температура майже по всій поверхні планети була б нижче точки замерзання. Основними парниковими газами є: водяна пара, яка відповідає приблизно за 36—70 % парникового ефекту, вуглекислий газ (CO₂), 9—26 %, метан (CH₄) за 4—9 % та озон,3-7 %. Хмари також впливають на радіаційний баланс через ^[en], які подібні до парникових газів.

З часів Промислової революції внаслідок діяльності людини в атмосфері збільшилась кількість парникових газів, що призвело до посилення радіаційного впливу від CO₂, метану, тропосферного озону, фреонів та оксиду азоту (N₂O). Згідно дослідження, опублікованого 2007 року, починаючи з 1750 р. концентрації СО₂ та метану збільшилися на 36 % і 148 % відповідно. Такі рівні концентрації досягнуті вперше за останні 800 тисяч років — період, для якого були отримані вірогідні дані зі зразків льодяних кернів Менш прямі геологічні дані показують, що концентрація CO₂ вище, ніж ці рівні, була близько за 20 мільйонів років тому Близько трьох чвертей всіх антропогенних викидів парникових газів за останні 20 років стали підсумком видобутку і спалювання викопного палива. Остання частина викидів викликана змінами у землекористуванні, в першу чергу вирубкою лісів. Оцінка обсягу загальних викидів CO₂ в 2011 році внаслідок спалювання викопного палива, в тому числі від виробництва цементу та спалювання попутного газу, склала 34,8 млрд тонн (9,5 ± 0,5 PgC), що на 54 % вище обсягу викидів 1990 року. Спалювання вугілля спричинило 43 % загального обсягу викидів, нафти — 34 %, газу — 18 %, цементу — 4,9 % та спалювання попутного газу — 0,7 %. В травні 2013 року, стало відомо, що значення рівня CO₂, зафіксоване першою світовою еталонною площадкою в ^[en], перевищило позначку в 400 мільйонних часток. За словами професора ^[en], це, мабуть, вперше за 4,5 млн років такий високий рівень скупченості CO₂.

За останні три десятиліття 20-го століття, валовий внутрішній продукт на душу населення та зростання кількості населення стали основними чинниками збільшення викидів парникових газів. Викиди CO2 продовжують зростати внаслідок спалювання викопного палива та змін у землекористуванні^:71 Можна також встановити регіональне походження викидів, наприклад: дивіться малюнок навпроти. Встановлення зв'язку викидів із змінами в землекористуванні залишається спірним питанням^:289

^[en], тобто прогнози змін обсягу викидів парникових газів у майбутньому, залежать від невизначеності економічного, соціологічного, технологічного та природного розвитку. В більшості сценаріїв викиди продовжують рости протягом століття, хоча в декількох, викиди скорочуються. Запасів викопного палива достатньо, щоб викиди вуглецю не скорочувались в 21-му столітті. Щоб спрогнозувати, яким чином зміниться в майбутньому концентрація в атмосфері парникових газів використали сценарії викидів разом з моделюванням вуглецевого циклу. Відповідно до шістьох «сигнальних» сценаріїв ^[en] МГЕЗК очікується, що до 2100 року рівень концентрації СО₂в атмосфері може становити від 541 до 970 часток на мільйон. Це на 90—250 % вище концентрації в 1750 році.

Популярні засоби масової інформації та громадськість часто плутають поняття глобальне потепління з виснаженням озонового шару, тобто, руйнування стратосферного озону хлорфторвуглеводнями Хоча вони мають деякий ^[en], але не такий сильний. Зменшення озону в стратосфері спричинило легкий охолоджувальний ефект на температуру поверхні, у той час, коли збільшення ^[en] має зігрівальний ефект.

Концентрації CO₂ в атмосфері починаючи з 650 000 років тому до сьогодення, з використанням проксі-даних льодових кернів та безпосередніх вимірювань

Аерозолі та сажа

^[en] утворені на поверхні Атлантичного океану на східному узбережжі Сполучених Штатів. Аерозолі можуть мати потужний ефект на клімат шляхом непрямої дії

Глобальне затемнення — це поступове зменшення кількості прямого опромінення на поверхню Землі, яке спостерігалося з 1961 року принаймні до 1990 року. Основною причиною затемнення є зважені частинки, які утворюються внаслідок вулканічних викидів та забруднювальних речовин через діяльність людини. Ці частинки спричиняють охолоджувальний ефект за рахунок збільшення відбиття сонячного світла. За останні десятиліття вплив продуктів спалювання викопного палива — CO₂ та аерозолів — значною мірою врівноважували одне одного, тому збільшення потепління відбувається через збільшення викидів невуглецевих парникових газів, таких як метан. Радіаційний вплив через частинки (сажі, пилу) тимчасово обмежується завдяки утворенню ^[en], внаслідок якого ці частинки залишаються в атмосфері в середньому на тиждень. Діоксид вуглецю залишається на століття або більше, і, таким чином, зміна концентрації частинок лише уповільнює зміну клімату, викликану викидами вуглекислого газу.

Крім прямого впливу через розсіювання та поглинання сонячної радіації, частинки ще мають непрямий вплив на тепловий баланс Землі. Сульфати діють, як ядра конденсації хмар і, таким чином, утворюють хмари, які мають більшу кількість дрібніших крапель. Такі хмари ефективніше відбивають сонячне випромінювання, ніж хмари з меншою кількістю та більшими краплями, даний ефект називається ^[en]. Цей ефект також призводить до утворення крапель однакового розміру, що знижує збільшення крапель та посилює відбиття хмарою сонячного світла, даний ефект відомий, як ^[en]. Непрямий вплив найбільше помітний при утворенні морських пластоподібних хмар, та найменш впливає на конвективні хмари. Непрямий вплив на радіаційний баланс від частинок досі повністю не визначений.

Сажа може охолоджувати або зігрівати поверхню, залежно від того, в якому стані вона знаходиться: зважена в повітрі або в осаді. Атмосферна сажа відразу поглинає сонячне випромінення, яке прогріває атмосферу та охолоджує поверхню. В окремих районах з високим рівнем викидів сажі, наприклад: сільські райони Індії, майже 50 % прогрівання поверхні парниковими газами може бути приховане атмосферними коричневими хмарами Якщо сажа знаходиться в осадженому стані, особливо на льодовиках або на льоду в арктичних регіонах, нижня поверхня альбедо може безпосередньо нагрівати поверхню. Найбільше частинки, в тому числі й сажа, впливають в тропіках та субтропіках, особливо в Азії, у той час, як парникові гази найбільше позначаються в не тропічних районах та у Південній півкулі.

Супутникові спостереження за сукупною сонячною радіацією за період 1979—2006 рр.

Частка природних чинників та чинників спричинених діяльністю людини у радіаційному впливі на зміну клімату. Показник радіаційного впливу станом на 2005 рік, відносно до-індустріальної ери (1750 р.) Внесок сонячного випромінювання у радіаційний вплив складає всього 5 % від загального радіаційного впливу, який посилився внаслідок збільшення концентрації вуглекислого газу, метану та окису азоту

Явища теплоперенесення в земній атмосфері

Сонячна активність

Докладніше: Сонячні коливання та Сонячний вітер

Починаючи з 1978 року за допомогою супутників можна було точно вимірювати викиди сонячної радіації. Ці дані вказують на те, що з 1978 року викиди сонячної радіації не збільшились, таким чином потепління, яке відбувається протягом останніх 30 років не пов'язано зі збільшенням сонячної енергії, що надходить на Землю. За три десятиліття з 1978 року, сонячна активність разом з вулканічною, ймовірно, спричинили невеличкий охолоджувальний ефект на клімат Землі.

Для визначення ролі сонця в останній зміні клімату використали кліматичне моделювання. Якщо враховувати тільки коливання сонячної радіації та вулканічну активність, то моделі не відтворюють швидкого потепління, яке спостерігається в останні десятиліття. Однак моделі  відтворюють зміни в температурі, що спостерігались в 20 столітті, з врахуванням усіх найбільш вагомих зовнішніх чинників, разом з антропогенною дією та природними чинниками.

Інший доказ того, що не сонце є причиною недавньої зміни клімату, полягає у спостереженнях за змінами температури на різних рівнях атмосфери Землі. Моделювання та спостереження показують, що потепління через парниковий ефект спричинило нагрів нижніх шарів атмосфери (тропосфери), натомість відбулося охолодження верхніх шарів атмосфери (стратосфери). Виснаження озонового шару внаслідок застосування хімічних холодоагентів також призвело до потужного охолоджувального ефекту в стратосфері. Якщо б це сонце було причиною даного потепління, то ми б мали потепління, як в тропосфері, так і в стратосфері.

У вересні 2014 завідувач сектором космічних досліджень Сонця Х. Абдусаматов прокоментуаав дані спостережень, що проводилися в Головній (Пулковській) астрономічній обсерваторії РАН. Глобальне потепління, яке спостерігалось в XX ст., відбувалося і на Марсі, і на інших планетах Сонячної системи. Квазідвостолітня зміна потужності випромінювання Сонця призводить до зміни клімату всієї Сонячної системи. Х. Абдусаматов особливо підкреслює, що протягом останніх 17 років, з 1997 р, рівень вуглекислого газу в атмосфері зростає в тому ж темпі, що і раніше. У той же час відбувається стабілізація температур. Потужність випромінювання Сонця послідовно зменшується з 1990 року і до цих пір продовжує прискорено зменшуватися. З 1990 року Сонце не гріє Землю як раніше. Настає «сонячна осінь», яка триватиме умовно до 2060 року, потім у Сонячній системі настане «сонячна зима». А на початку XXII ст. настане «сонячна весна».

Зворотна реакція

Докладніше: ^[en] та Чутливість клімату

Морський лід, на фото з Нунавуту, північ Канади, відбиває багато сонячного світла, у той час, як відкритий океан більше поглинає, прискорюючи цим танення льоду

До кліматичної системи входить ряд зворотних реакцій, які змінюють відповідь системи залежно від змін у зовнішніх чинниках. Позитивні зворотні реакції посилюють відповідь кліматичної системи на внутрішні чинники, у той час, як негативні зворотні реакції послаблюють відповідь кліматичної системи на внутрішні чинники.

Існує цілий ряд зворотних реакцій кліматичної системи, такі як: водяна пара, зміна ^[en] (сніговий та льодовий покрив впливає на здатність Земної поверхні поглинати або відбивати сонячне світло), хмари, та зміни у вуглецевому циклі Землі (наприклад, вивільнення вуглецю з ґрунту). Головною негативною зворотною реакцією є енергія, яка випромінюється Земною поверхнею у космос у вигляді інфрачервоного випромінювання. За законом Стефана-Больцмана, якщо температура подвоюється, то випромінення енергії зростає на коефіцієнт 16 (від 2 до 4-й потужності).

Зворотні реакції відіграють важливу роль у визначенні чутливості кліматичної системи до збільшення скупчення парникових газів в атмосфері. За інших рівних умов, більш висока чутливість клімату означає, що при даному збільшенні чинників утворення парникових газів відбуватиметься ще більше потепління. Невизначеність зворотних реакцій є однією з основних причин, чому різні кліматичні моделі прогнозують різні темпи потепління за даних чинників. Для кліматичних прогнозів необхідні додаткові дослідження, щоб зрозуміти роль хмар та вуглецевого циклу.

Кліматичні моделі

Докладніше: Модель загальної циркуляції

Прогнози глобального потепління, які були зроблені в/до 2001 р. за допомогою кліматичного моделювання згідно сценарію викидів SRES A2, за яким не передбачається жодних заходів по скороченню викидів та регіонального розподілу економічного розвитку.

Прогнозована зміна річної температури повітря в приземному шарі атмосфери з кінця 20-го століття до середини 21-го століття, згідно середньострокового ^[en] (^[en]). За даним сценарієм не передбачається вживання жодних заходів по скороченню викидів парникових газів. Фото надане ^[en]Національного управління океанічних і атмосферних досліджень.

Кліматична модель — це комп'ютерна реконструкція п'яти складових кліматичної системи: атмосфери, гідросфери, кріосфери, суші та біосфери. Такі моделі проєктуються за допомогою наукових дисциплін, таких як гідродинаміка, термодинаміка, а також на основі фізичних процесів, як променисте перенесення енергії. В моделях враховуються різні складники, такі як: місцевий рух повітря, температура, хмари та інші атмосферні властивості; температура океану, вміст солі, течії; льодовий покрив суші й моря; переміщення тепла та вологи з ґрунту і рослин в атмосферу; хімічні та біологічні процеси; сонячна активність та інше.

І хоча дослідники намагаються охопити якомога більше процесів, спрощення даної моделі кліматичної системи неминуче внаслідок обмеження наявної обчислювальної потужності та знань про кліматичну систему. Підсумки моделювання також можуть різнитися залежно від даних щодо кількості парникових газів та кліматичної чутливості моделі. Наприклад, невизначеність в прогнозах  МГЕЗК 2007 року обумовлена (1) використанням декількох моделей з різною чутливістю до концентрації парникових газів; (2) використанням різних припущень щодо кількості викидів парникових газів через людську діяльність у майбутньому; (3) будь-якими додатковими викидами спричиненими кліматичними зворотними реакціями, які не були враховані в моделі МГЕЗК, наприклад вивільнення парникових газів з вічної мерзлоти.

У моделях не передбачається потепління клімату внаслідок збільшення концентрації парникових газів. Натомість в моделях передбачається яким чином парникові гази будуть взаємодіяти з переміщенням випромінювання та іншими фізичними процесами. Одним з математичних результатів цих складних рівнянь є передбачення того, що буде відбуватися: потепління або охолодження.

Останні дослідження зосереджують увагу на потребі доопрацювання моделей, які б враховували хмари та вуглецевий цикл.

Також моделювання використовується для вивчення ^[en], порівнюючи спостережувані зміни зі змінами, які прогнозуються в моделях враховуючи різні чинники, як природні, так і антропогенні. І хоча, моделі неоднозначно визначають причини потепління 1910—1945 рр., яке могло відбуватися або внаслідок природних коливань, або через людську діяльність, вони досить впевнено вказують на те, що потепління починаючи з 1970 р. спричинено викидами парникових газів в більшості випадків внаслідок діяльності людини.

Фізична реалістичність моделей перевіряється шляхом вивчення їх здатності імітувати сучасний або клімат у минулому.

За допомогою кліматичних моделей досить зручно спостерігати за змінами глобальної температури протягом останнього століття, але вони не відтворюють усі аспекти клімату. Не всі наслідки глобального потепління точно передбачені в кліматичних моделях МГЕЗК. Спостережуване ^[en] відбувається швидше, ніж очікувалося. Кількість опадів зросла пропорційно вологості повітря, і, отже, значно швидше, ніж пророкують глобальні кліматичні моделі.

Прогнози МГЕЗК охоплюють розбіг ймовірностей (згідно експертних думок, понад 66 % ймовірності) для обраних сценаріїв викидів. Однак прогнози МГЕЗК не враховують увесь діапазон невизначеності. Нижня межа, здається, краще визначена, ніж верхня межа діапазону ймовірностей.

Спостережувані та очікувані наслідки на довкілля

Докладніше: Наслідки глобального потепління

Прогнози щодо підвищення світового середнього рівня моря (Паріс та інші). Для даних прогнозів не було визначено ймовірностей. Таким чином, жоден з цих прогнозів не вважається «найточнішою оцінкою» майбутнього підвищення рівня моря. Графік наданий Національним управлінням океанічних і атмосферних досліджень (США).

«Виявлення» — це процес демонстрації зміни клімату за допомогою статистичних даних, не визначаючи причин цих змін. Виявлення не встановлює конкретних причин спостережуваної зміни. «Встановлення» причин зміни клімату являє собою процес визначення найбільш ймовірних причин виявлених змін з деякою мірою впевненості. Виявлення та встановлення причин спостережуваних змін може також застосовуватись у фізичних, екологічних та соціальних системах.

Природні системи

Докладніше: Фізичний вплив зміни клімату

Глобальне потепління було виявлено в низці природних систем. Деякі з цих змін описані в розділі про спостережувані зміни температури, наприклад, підвищення рівня моря та масштабне танення снігу і льоду. Антропогенний чинник, швидше за все, був причиною деяких з спостережуваних змін, в тому числі підвищення рівня моря, зміна екстремальних кліматичних явищ (таких як, кількість теплих і холодних днів), зменшення площі льодового покрову в Арктиці, а також відступу льодовика.

Поодинокі записи свідчать, що льодовики відступали з початку 1800-х років. Вимірювання запроваджені в 1950-х, дозволили проводити спостереження за балансом льодовикових мас, звіти спостережень надсилають до Всесвітньої Служби Спостереження за Льодовикам

МГЕЗК передбачає підняття середнього рівня моря на 0,18-0,59 м протягом 21 століття. МГЕЗК не надає більш ймовірного прогнозу підвищення середнього загального рівня моря, тому верхня межа в 59 см не обмежена, тобто глобальний середній рівень моря може піднятися більш ніж на 59 см до 2100 року. Прогнози МГЕЗК мають консервативний характер, та можуть недооцінювати майбутнє підвищення рівня моря. Паріс та інші протягом 21-го століття передбачають підвищення глобального середнього рівня моря від 0,2 до 2,0 м (0.7-6.6 фут), відносно середнього рівня моря 1992 року.

Розчинений вуглекислий газ підвищує кислотність океану, який має більш низький pH. З 1750 по 2000 рік, рН океанської поверхні знизився на ~ 0,1, з ~ 8,2 до ~ 8,1. Ймовірно, що за останні 2 мільйони років рН океанської поверхні ніколи не був нижчий ~ 8,1. Згідно з прогнозами, рН океанської поверхні до 2100 року може ще знизитися на 0,3-0,4 одиниці. Майбутнє підкислення океану може загрожувати кораловим рифам, рибальству, охоронюваним видам, та іншим природним ресурсам цінним для суспільства.

Якщо протягом тисячоліття спостерігатиметься подальше потепління на кілька градусів, то відбудеться масштабне ^[en]. Наприклад, тривале глобальне потепління більш ніж на 2 °C (відносно доіндустріального рівня) може призвести до можливого підвищення рівня моря приблизно від 1 до 4 м внаслідок теплового розширення морської води і танення льодовиків та невеликих льодових шапок. Танення протягом багатьох тисяч років Гренландського льодовикового щита може додати ще від 4 до 7,5 м.

Зміни в регіональному кліматі призведуть до більшого потепління над сушею, найбільше потепління відбуватиметься у високих північних широтах, та менше потепління відчуватиметься над Південним океаном та над частиною Північного Атлантичного океану. Протягом 21-го століття прогнозують масштабний відступ льодовиків та снігового покриття Змінюються прогнози щодо зменшення арктичного морського льоду На 2025—2030 рр. прогнозують арктичні літа зовсім без льодового покриття (передбачають, що площа льоду скоротиться до менш ніж 1 мільйона квадратних кілометрів).

Згідно наявних тенденцій, очікується зміна кількості опадів у майбутньому, зменшиться кількість опадів у субтропічних районах суші, та збільшиться кількість опадів на Приполярних широтах та в деяких екваторіальних районах. Очікується можливе збільшення частоти та потужності деяких екстремальних погодних явищ, наприклад таких, як спекотні хвилі.

Екологічні системи

Анімація зміни середньорічної температури повітря на поверхні Землі протягом 1970—2100, спроєктованого ^[en]НУОАД (модель загальної циркуляції)

Докладніше: ^[en], Вплив зміни клімату на біорізноманіття рослин

У наземних екосистемах більш раннє настання весняних подій, переміщення ареалів тварин та рослин у бік полюсу, з упевненістю можна пов'язати з останнім потеплінням. Зміна клімату у майбутньому, як очікується, зокрема вплине на певні екосистеми, такі як: тундра, мангрові зарості і коралові рифи. Як прогнозується, на більшість екосистем вплине висока концентрація вуглекислого газу в атмосфері разом з підвищенням глобальної температури. У цілому, очікується, що зміна клімату призведе до зникнення багатьох видів тварин та зменшення різноманітності екосистем. Збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері призведе до зростання кислотності океану. Розчинений CO₂ підкислює океан, (зменшує значення рН). З 1750 по 2000 рік, рН поверхневого океану знизився на ~ 0,1, від ~ 8,2 до ~ 8,1. Рівень рН (для поверхні океану), ймовірно, знижувався менше ~ 8,1 протягом останніх 2 млн років. Згідно з прогнозами, рівень рН для поверхні океану може знизитися ще на 0,3-0,4 одиниць до 2100 року Майбутнє підкислення океану може загрожувати кораловим рифам, рибальству, видам що є під загрозою вимиранням тощо.

У лютому 2019 року Міністерство навколишнього середовища та енергетики Австралії офіційно підтвердило вимирання гризунів виду Melomys rubicola. Це сталося через підвищення рівня Світового океану та викликаних цим регулярних затоплень на островах місць, придатних для існування цих гризунів — за 10 років така площа скоротилася на 97 %. Це перший вид, вимирання якого відбулося через глобальне потепління.

Масштабні та раптові наслідки

Докладніше: Раптова зміна клімату

Зміна клімату може призвести до глобальних, масштабних змін у природних та соціальних системах. Два приклади: окислення океанічних вод внаслідок збільшенням концентрації вуглекислого газу в атмосфері, та тривале танення льодових покривів, що піднімає рівень моря.

Деякі масштабні зміни можуть відбутися раптово, тобто, за короткий час, а також можуть бути незворотними. Прикладом різкої зміни клімату є швидке вивільнення метану та діоксиду вуглецю з вічної мерзлоти, що може призвести до посилення глобального потепління. Загалом, ще недостатньо наукових знань для розуміння раптових змін клімату. Тим не менш, ймовірність настання різких змін, здається, дуже низька. До факторів, які можуть підвищити ймовірність різкої зміни клімату належать: більш високі показники глобального потепління; потепління, яке відбувається швидше; та потепління, яке триває протягом великого проміжку часу.

Спостережувані та очікувані наслідки на соціальну систему

Вразливість людського суспільства до змін клімату головним чином полягає у впливі екстремальних погодних явищ, а не в поступовій зміні клімату. Наслідки зміни клімату охоплюють: негативний вплив на малі острови, несприятливий вплив на корінні народи у високих широтах, та . Протягом 21-го століття, зміна клімату, ймовірно, негативно позначиться на сотнях мільйонів людей внаслідок затоплення прибережних районів, скорочення запасів води, зростання недоїдання та збільшення впливу на здоров'я. Більшість економічних досліджень прогнозують, що глобальне потепління призведе до скорочення світового валового внутрішнього продукту (ВВП).

Продовольча безпека

Див. також: Зміна клімату та сільське господарство

Поля кукурудзи, Південна Африка.

За збереження наявних тенденцій, до 2030 року, виробництво кукурудзи в Південній Африці може скоротитися на 30 %, а рису, проса та кукурудзи в Південній Азії може знизитися до 10 % До 2080 року врожайність у країнах, що розвиваються, може скоротитися в середньому на 10—25 %, а в Індії можливе падіння врожайності на 30—40 %. До 2100 року, у той час, як населення в три мільярди за прогнозами збільшиться вдвічі, в тропіках очікується падіння врожайності рису та кукурудзи на 20—40 % внаслідок підвищення температури, не враховуючи при цьому зниження врожайності внаслідок зменшення вологості ґрунту та водопостачання також через підвищення температури.

Подальше потепління приблизно на 3 °C (до 2100 року, відносно 1990—2000 рр.) може призвести до зростання врожайності сільськогосподарських культур в середніх та високих широтах, але в низьких широтах врожаї можуть скоротитися, що підвищує ризик недоїдання. Подібна регіональна структура чистих вигод та витрат може мати й економічні (^[en]) наслідки. Потепління на 3 °C може призвести до падіння врожайності в зоні помірного клімату, що, у свою чергу, призведе до зниження світового виробництва продовольства. В окремих регіонах України можуть зазнати відчутних змін традиційний асортимент вирощуваних сільськогосподарських культур та технології сільгоспвиробництва.

Затоплення місць проживання

Карта показує де можуть трапитись природні катастрофи викликані(або підсилені) глобальним потепління. Рожевим — урагани, жовтим — утворення пустель або посухи, блакитним — повені у дельтах річок

На малих островах та дельтах рік, затоплення, внаслідок підвищення рівня моря, буде загрожувати життєво важливим об'єктам інфраструктури та людським поселенням Це може спричинити появу екологічних біженців в країнах з низьким ґрунтом, таких як Бангладеш, а також безгромадянство для населення в таких країнах, як Мальдіви та Тувалу.

Запропоновані заходи щодо глобального потепління

Існують різні думки з приводу того, якою має бути політика у відповідь на зміну клімату. Ці протилежні погляди зважують вигоди від обмеження викидів парникових газів з витратами. Загалом, цілком ймовірно, що зміна клімату призведе до найбільших втрат у найбідніших регіонах.

Пом'якшення (зменшення впливу на клімат)

Докладніше: Зменшення впливу на клімат

Графік праворуч показує три «шляхи» досягнення мети РКЗК ООН у не перевищенні глобального потепління на рівні 2 °C, позначені як «глобальні технології», «децентралізовані рішення» та «зміни споживання». Кожен шлях показує, яким чином різні заходи (наприклад, підвищення енергоефективності, широке запровадження використання енергії з поновлюваних джерел) можуть сприяти скороченню викидів. Графік наданий PBL Агентством з екологічної оцінки Нідерландів

Зменшення кількості майбутніх змін клімату називають пом'якшенням наслідків зміни клімату. Згідно з визначенням МГЕЗК, під пом'якшенням розуміють діяльність направлену на скорочення викидів парникових газів (ПГ), або підвищення потенціалу ^[en] для абсорбції ПГ з атмосфери. Дослідження вказують на значний потенціал скорочення викидів у майбутньому шляхом поєднання активності щодо скорочення викидів, наприклад енергозбереження, підвищення енергоефективності, та задовольняючи потреби суспільства в енергії з відновлюваних джерел енергії. Пом'якшення наслідків включає діяльність по підсиленню природних поглиначів, наприклад шляхом відновлення лісів, попередження знеліснення. Також досліджуються технології уловлювання СО₂ та зберігання у геологічних структурах.

Для обмеження потепління в рамках нижнього діапазону, як описано у «Підсумковому звіті для політиків».

МГЕЗК, необхідно буде прийняти політику обмеження викидів парникових газів згідно одного з кількох сценаріїв, що описані у повному звіті, і які істотно розрізняються Через збільшення викидів з кожним роком це буде зробити все важче, навіть необхідно буде вжити радикальних заходів у наступні роки задля стабілізації бажаного рівня парникових газів в атмосфері. Обсяг вуглекислого газу, який пов'язаний з енергетикою, у 2010 році був найбільшим в історії, побивши рекорд 2008 року.

Скорочення викидів метану

Загальновідомо, що на корів та іншу велику рогату худобу припадає приблизно 14 % антропогенних викидів в атмосферу. Згідно повідомлення Euronews, в 2023 році британські вчені встановили, що годування корів екстрактом високогірного нарцису може знизити обсяг вироблення ними парникових газів та скоротити викиди метану. Як стверджують вчені, високогірні нарциси виробляють алкалоїд, який має назву галантамін. Тому, першочергове завдання полягає в тому, щоб постійно вирощувати ці квіти на вершинах гір з метою подальшого вилучення з них екстракту для годівлі сільськогосподарських тварин. Дещо раніше вчені пропонували ще один шлях боротьби зі зміною клімату. Він базувався на застосуванні у годівлі тварин какао-бобів, з яких отримують спеціальний чорний порошок — біовугілля. Таким чином, у перспективі, застосування подібних наукових методів, може дещо уповільнити глобальне потепління.

Адаптація

Докладніше: Адаптація до глобального потепління

Іншою відповідною політикою є адаптація (призвичаєння) до змін клімату. Адаптацію можна спланувати, або для реакції на попередження змін клімату, або діяти спонтанно, тобто без втручання уряду. Планова адаптація вже поволі запроваджується. Перешкоди, обмеження та витрати майбутньої адаптації ще повністю не досліджені.

Поняття що пов'язано з адаптацією — ^[en]», тобто здібність системи (людської, природної або керованої) пристосовуватись до змін клімату (в тому числі до мінливості клімату та екстремальних явищ) задля зниження ймовірного збитку, скористатися можливостями або впоратися з наслідками. Якщо не запобігати зміні клімату (тобто, не вживати заходів щодо обмеження викидів парникових газів), то здатності у довгостроковій перспективі природної, керованої та людської системи до пристосування, швидше за все, не вистачить.

Екологічні організації та громадські діячі зосереджують увагу на зміні клімату та ризиках, які ці зміни тягнуть за собою, а також наголошують на необхідності адаптації до цих змін в інфраструктурних потребах та шляхом скорочення викидів.

Обговорення глобального потепління

Політичні обговорення

Докладніше: Політична діяльність щодо глобального потепління

В Статті 2 Рамкової конвенції ООН ясно зазначено про «стабілізацію концентрації парникових газів» З метою стабілізації концентрації CO₂ в атмосфері треба різко скоротити викиди по всьому світу

Більшість країн ратифікувала Рамкову Конвенцію ООН щодо Зміни Клімату (РКЗК ООН) Головною метою Конвенції є запобігання небезпечному втручанню людини в кліматичну систему. Як зазначено в Конвенції, це вимагає стабілізації концентрації парникових газів в атмосфері до рівня, за яким ^[en] можуть природним шляхом пристосуватися до зміни клімату, виробництву продуктів харчування нічого не загрожуватиме, та ^[en] може тривати на сталій основі. Рамкова конвенція була прийнята 1992 року, але з тих пір, обсяг викидів парникових газів по всьому світі зріс Під час переговорів, Група G77 (лобістська група в ООН, яка представляє інтереси 133 країн, що розвиваються)^:4 наполягла на мандаті, за яким розвинені країни мають взяти на себе ініціативу щодо скорочення викидів парникових газів у власних країнах. Виправданням цьому слугувало те, що розвинені країни найбільше викинули парникових газів в атмосферу; в країнах, що розвиваються, викиди на душу населення (тобто, обсяг викидів у перерахунку на душу населення) були все ще відносно низькими; та, для задоволення потреб розвитку в країнах, що розвиваються, викиди мають зростати^:290 Цей мандат був підтриманий Кіотським Протоколом до Рамкової Конвенції,^:290 який набрав чинності у 2005 році.

Ратифікуючи Кіотський протокол, більшість розвинених країн узяли юридичні зобов'язання по обмеженню викидів. Строк перших зобов'язань закінчився у 2012 році. Президент США Джордж Буш відхилив договір аргументуючи це тим, що «Цей протокол звільняє від дотримання 80 % світу, у тому числі країни з найбільшою кількістю населення, такі як Китай та Індія, та може серйозно зашкодити економіці США»^:5

На 15-ій Конференції Учасників РКЗК ООН, яка відбулася в 2009 році в Копенгагені, кілька Учасників розробила ^[en]. Сторони, які підтримали Угоду (станом на листопад 2010 р. 140 країн),^:9 намітили обмежити майбутнє підвищення глобальної середньої температури до 2 °C. Попередня оцінка, опублікована в листопаді 2010 р. в Програмі з Довкілля ООН (ПД ООН), говорить про можливий «розрив в обсягах викидів» між добровільними зобов'язаннями, взятими в Угоді, та необхідними скороченнями викидів задля підвищення ймовірності досягнення мети у 2 °C^:10–14 ПД ООН використовує 2 °C як мету відносно доіндустріального рівня глобальної середньої температури. Для збільшення ймовірності досягнення мети в 2 °C, дослідження загалом вказували на необхідності проходження піку викидів до 2020 року з істотним зниженням викидів у наступний період.

^[en] (КС−16) відбулася в Канкуні в 2010 році. Було розроблено угоду, а не зобов'язуючий договір, про те, що Сторони повинні вжити термінових заходів щодо скорочення викидів парникових газів задля досягнення мети обмеження всеосяжного потепління до 2 °С відносно доіндустріальної температури. Також було визнано необхідність розглянути питання щодо посилення мети підвищення середньосвітової температури до 1,5 °С.

На 21-й Конференції ООН з питань клімату було підготовлено та погоджено текст Паризької кліматичної угоди, яка з 2020 року має прийти на заміну Кіотському протоколу. Паризька угода набрала чинності 4 листопада 2016 року.

Наукові обговорення

Приклад кліматичної моделі, яка враховує низку чинників у порівнянні зареєстрованою середньою температурою. Модель враховує вміст сульфатів в атмосфері, вулканічну активність, сонячну активність, вміст парникових газів в атмосфері, вміст озону в атмосфері

Більшість науковців вважає, що людська діяльність є основною причиною зміни клімату, що відбувається. Проміжний огляд наукових робіт присвячених глобальному потеплінню, які були оприлюднені у період 1991—2011 рр. та доступні з ресурсу Web of Knowledge, виявив, що ті, хто висловлював свої міркування щодо причин глобального потепління, складали 97,2 %, які підтримували загальну думку про те, що це трапилось внаслідок діяльності людини. У статті, опублікованій в жовтні 2011 р. в ^[en], дослідники з Університету Джорджа Мейсона проаналізували результати опитування 489 американських науковців, що працюють в наукових установах, уряді та в промисловості. Із загальної кількості опитаних, 97 % погодились, що глобальна температура за останні сто років зросла та 84 % погодились, що наразі відбувається потепління внаслідок високої концентрації парникових газів спричинених діяльністю людини, і тільки 5 % не погодились з тим, що діяльність людини є однією з основних причин глобального потепління. Національні академії наук закликали світових лідерів впроваджувати політику скорочення глобальних викидів.

У науковій літературі існує широкий консенсус щодо того, що температура земної поверхні за останні десятиліття збільшилась внаслідок викидів парникових газів у більшості випадків через діяльність людини. Немає жодного наукового товариства, національного або міжнародного рівня, яке б не погодились з цією думкою.

Кліматологи зі США та Великої Британії вважають, що глобальне потепління розпочалося вже наприкінці XIX — на початку XX століття. Стаття дослідників з'явилася у журналі Nature Climate Change.

Вчені прийшли до єдиного висновку — глобальному потеплінню не запобігти. Сталося це через похибки в підрахунках і помилках, які привели до незворотності ситуації.

Багато вчених поділилися даними своїх результатів досліджень і розповіли, що вже через 84 роки температура повітря перескочить «рубіж Апокаліпсису» (7.36 градусів Цельсія). Також стверджують кліматологи, що момент упущений і змінювати щось пізно, так як раніше бралося до уваги те, що Земля знаходиться в теплій фазі.

Обговорення громадськості та в популярних засобах масової інформації

Докладніше: Кліматичний скептицизм та Суперечки навколо глобального потепління

^[en] більше висловлюються в багатьох дебатах та обговореннях в ^[en], ніж в наукових колах та стосуються, в основному, природи, причин та наслідків глобального потепління. Найбільше суперечок навколо причин підвищення ^[en], особливо з середини 20-го століття, чи є це потепління безпрецедентним або в межах нормальних кліматичних змін, чи ^[en], або це підвищення повністю чи частково відбулося внаслідок неправдивих та неточних вимірювань. Багато суперечок виникає стосовно оцінок чутливості клімату, прогнозів щодо подальшого потепління, та якими будуть наслідки глобального потепління.

У 1990—1997 рр. ^[en] об'єднались задля руйнації правомірності глобального потепління, як соціальної проблеми. Вони поставили під сумніви наукові дані, стверджуючи при цьому, що глобальне потепління матиме переваги, та те, що запропоновані рішення принесуть більше шкоди, ніж користі.

Деякі люди відхиляють аспекти науки про зміну клімату Такі організації, як Лібертаріанський ^[en], консервативно налаштовані коментатори, та інші компанії, такі, як ExxonMobil, поставили під сумнів сценарії зміни клімату МГЕЗК, фінансуючи вчених, які не згодні з науковим консенсусом, та впроваджуючи свої власні прогнози щодо економічних витрат, які були більш детально контрольовані Деякі паливні компанії зменшили свої зусилля в останні роки, або підтримали політику скорочення глобального потепління.

Опитування громадської думки

Докладніше: Громадська думка з питань зміни клімату

Дослідники з Мічиганського університету виявили, що думка громадськості щодо причин глобального потепління залежить від формулювання питань, які використовуються в опитуваннях.

У 2007—2008 роках Інститутом Геллапа було проведено соціологічні опитування в 127 країнах. Більше третини населення світу не знало про глобальне потепління, більшість з яких з країн, що розвиваються, а найменш обізнані — в Африці. Найбільш обізнані про те, що зміна температури відбувається внаслідок діяльності людини, живуть в Латинській Америці, тоді як в Африці, в деяких країнах Азії та Близького Сходу, та кількох країнах колишнього Радянського Союзу надають перевагу іншій думці. Думки щодо причин та якою має бути реакція в Європі та Сполучених Штатах протилежні. Нік Піджеон з Кардіффського університету заявив, що «дослідження показують різні ступені залучення в проблему глобального потепління по обидві сторони Атлантики», додавши, що «в Європі проводяться дискусії про те, яких заходів треба вжити, в той час, як багато хто в США до цих пір сперечається чи взагалі відбувається зміна клімату». Опитування, що було проведено ^[en] в 2010 році, показало, що 75 % респондентів у Великій Британії принаймні «достатньо переконані», що світовий клімат змінюється, в порівнянні з 87 % в аналогічному опитуванні в 2006 році. Опитування, яке було проведено компанією ^[en] в січні 2011 року у Великій Британії, показало, що 83 % респондентів розглядають зміну клімату як неминучу загрозу, у той час як 14 % сказали, що не бачать ніякої загрози. За час з попереднього опитування, проведеного в серпні 2009 року, думка на те ж питання не змінилась, хоча відбулась деяка поляризація протилежних думок.

До 2010 року, в 111 країнах, в яких проводились опитування, Інститутом Ґеллапа визначено значне зменшення кількості американців та європейців, які розглядають глобальне потепління, як серйозну загрозу. У США трохи більше половини населення (53 %) наразі розглядають потепління, як серйозне занепокоєння для себе та своїх сімей, це на 10 % нижче, ніж в опитуванні 2008 року (63 %). Найбільше занепокоєні в Латинській Америці, де 73 % розглядають всесвітнє потепління, як серйозну загрозу для їх сімей. Опитування по всьому світу також показало, що люди більш схильні вважати причиною глобального потепління людську активність, ніж природні фактори, за винятком США, де майже половина (47 %) населення пояснює глобальне потепління природними чинниками.

У березні — травні 2013 року Дослідницьким центром П'ю було проведене опитування в 39 країнах щодо глобальних загроз. 54 % респондентів поставили на перше місце загрози, які тягне за собою глобальне потепління. У січневому дослідженні Pew з'ясувало, що 69 % американців заявляють про вагомі докази підвищення середньої температури Землі на 6 пунктів з листопада 2011 року та 12 пунктів з 2009 року за останні десятиліття.

Походження термінів

Термін «глобальне потепління», швидше за все, вперше було використано в його сучасному сенсі 8 серпня 1975 року в науковій роботі Уоллі Брокера «Невже ми на межі явного глобального потепління?», опублікованій в журналі Science. Вибір слів Брокером був новим та визнавав той факт, що клімат теплішає; попереднє формулювання, яке використовували науковці, звучало як «випадкове змінення клімату», тому що хоча було визнано, що людство може впливати на клімат, ніхто не був впевненим, в якому напрямку відбуватимуться зміни. Національною науковою радою США вперше було використано термін «глобальне потепління» 1979 року в науковій роботі «Доповідь Черні», в якій заявлялось, що «якщо кількість вуглекислого газу збільшуватиметься, не знайдеться жодних підстав сумніватися в тому, що клімат зміниться, і жодних причин вірити, що ці зміни будуть незначними». У доповіді відзначається різниця між визначеннями глобального потепління, як зміни температури поверхні, та зміни клімату, яка відбиває також, інші зміни викликані збільшенням кількості вуглекислого газу.

Термін «глобальне потепління» став популярним після 1988 року, коли кліматолог NASA Джеймс Гансен використав його у власній заяві в Конгресі. Він сказав: «Глобальне потепління досягло такого рівня, що ми можемо з впевненістю визначити причинно-наслідковий зв'язок між парниковим ефектом та потеплінням». Його заява широко висвітлювалась, після чого судження «глобальне потепління», стали широко використовувати в пресі та в суспільних обговореннях.

Див. також

• Гіпотеза про метангідратну рушницю
• Глобальне затемнення
• Кіотський протокол
• Малий льодовиковий період
• Парниковий ефект
• Пауза в глобальному потеплінні
• Потенціал глобального потепління
• Рамкова конвенція ООН про зміну клімату
• Історія науки про зміни клімату
• Ядерна зима
• Зміна клімату в Україні
• Кліматична справедливість
• Світове споживання енергії
• Енергоаудит
• Глобальні проблеми людства
• Глобальне потепління на 1,5 °C
• Кліматична модель
• Кліматична безпека

Примітки

1. Michael E. Mann(інші мови)Категорія:Вікіпедія:Запити на переклад, Henrik Selin (1 квітня 2019). Global warming. britannica.com (англ.). Encyclopædia Britannica. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 18 січня 2020. {{cite web}}: Перевірте значення |author= (довідка)
2. Jones, Matthew W.; Peters, Glen P.; Gasser, Thomas; Andrew, Robbie M.; Schwingshackl, Clemens; Gütschow, Johannes; Houghton, Richard A.; Friedlingstein, Pierre; Pongratz, Julia (29 березня 2023). National contributions to climate change due to historical emissions of carbon dioxide, methane, and nitrous oxide since 1850. Scientific Data (англ.). Т. 10, № 1. с. 155. doi:10.1038/s41597-023-02041-1. ISSN 2052-4463. Процитовано 11 листопада 2024.
3. July 2023 set to be world's hottest month on record. // By Gloria Dickie. July 27, 2023, 10:51 PM GMT+3
4. The Causes of Climate Change. science.nasa.gov (амер.). NASA Science. Процитовано 30 жовтня 2024.
5. Гелетуха, Георгій (2024). Зміна клімату та пов’язані з цим виклики. Кліматична політика України: Лекція (PDF) (вид. UABIO).
6. Bhatti, Uzair Aslam; Bhatti, Mughair Aslam; Tang, Hao; Syam, M. S.; Awwad, Emad Mahrous; Sharaf, Mohamed; Ghadi, Yazeed Yasin (15 березня 2024). Global production patterns: Understanding the relationship between greenhouse gas emissions, agriculture greening and climate variability. Environmental Research. Т. 245. с. 118049. doi:10.1016/j.envres.2023.118049. ISSN 0013-9351. Процитовано 30 жовтня 2024.
7. Filonchyk, Mikalai; Peterson, Michael P.; Zhang, Lifeng; Hurynovich, Volha; He, Yi (20 липня 2024). Greenhouse gases emissions and global climate change: Examining the influence of CO2, CH4, and N2O. Science of The Total Environment. Т. 935. с. 173359. doi:10.1016/j.scitotenv.2024.173359. ISSN 0048-9697. Процитовано 30 жовтня 2024.
8. Većkalov, Bojana; Geiger, Sandra J.; Bartoš, František; White, Mathew P.; Rutjens, Bastiaan T.; van Harreveld, Frenk; Stablum, Federica; Akın, Berkan; Aldoh, Alaa (2024-10). A 27-country test of communicating the scientific consensus on climate change. Nature Human Behaviour (англ.). Т. 8, № 10. с. 1892—1905. doi:10.1038/s41562-024-01928-2. ISSN 2397-3374. Процитовано 30 жовтня 2024.
9. Do scientists agree on climate change? - NASA Science. science.nasa.gov (амер.). Процитовано 30 жовтня 2024.
10. Lynas, Mark; Houlton, Benjamin Z; Perry, Simon (19 жовтня 2021). Greater than 99% consensus on human caused climate change in the peer-reviewed scientific literature. Environmental Research Letters. Т. 16, № 11. с. 114005. doi:10.1088/1748-9326/ac2966. ISSN 1748-9326. Процитовано 30 жовтня 2024.
11. Nunes, Leonel J. R. (2023-04). The Rising Threat of Atmospheric CO2: A Review on the Causes, Impacts, and Mitigation Strategies. Environments (англ.). Т. 10, № 4. с. 66. doi:10.3390/environments10040066. ISSN 2076-3298. Процитовано 30 жовтня 2024.{{cite news}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
12. July sets new temperature records. World Meteorological Organization (англ.). 6 серпня 2024. Процитовано 11 листопада 2024.
13. С.П. Іванюта, О. О. Коломієць, О. А. Малиновська, Л. М. Якушенко (2020). Зміна клімату: наслідки та заходи адаптації: аналіт. доповідь (PDF). Київ: НІСД. с. 110. ISBN 9665543442. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: контрольна сума (довідка)
14. Wang, Fang; Harindintwali, Jean Damascene; Wei, Ke; Shan, Yuli; Mi, Zhifu; Costello, Mark John; Grunwald, Sabine; Feng, Zhaozhong; Wang, Faming (23 червня 2023). Climate change: Strategies for mitigation and adaptation. The Innovation Geoscience (англ.). Т. 1, № 1. doi:10.59717/j.xinn-geo.2023.100015. ISSN 2959-8753. Процитовано 19 жовтня 2024.
15. Peñasco, Cristina; Anadón, Laura Díaz; Verdolini, Elena (2021-03). Systematic review of the outcomes and trade-offs of ten types of decarbonization policy instruments. Nature Climate Change (англ.). Т. 11, № 3. с. 257—265. doi:10.1038/s41558-020-00971-x. ISSN 1758-6798. Процитовано 19 жовтня 2024.
16. Anderegg, William R L; James W. Prall, Jacob Harold, and Stephen H. Schneider; Harold, J.; Schneider, S. H. (2010). Expert credibility in climate change (PDF). Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 107 (27): 12107—9. Bibcode:2010PNAS..10712107A. doi:10.1073/pnas.1003187107. ISSN 0027-8424. PMC 2901439. PMID 20566872. Архів оригіналу за 22 жовтня 2018. Процитовано 22 серпня 2011.
17. Doran, P.T., Zimmerman, M.K. (2009). Examining the Scientific Consensus on Climate Change (PDF). Eos, Transactions American Geophysical Union. 30 (3). Архів оригіналу (PDF) за 6 листопада 2015. Процитовано 26 серпня 2016.
18. John Cook, Dana Nuccitelli, Sarah A Green, Mark Richardson, Bärbel Winkler, Rob Painting, Robert Way, Peter Jacobs. Andrew Skuce; Nuccitelli; Green; Richardson; Winkler; Painting; Way; Jacobs; Skuce (15 травня 2013). Quantifying the consensus on anthropogenic global warming in the scientific literature (PDF). Environ. Res. Lett. 8 (2): 024024. Bibcode:2013ERL.....8b4024C. doi:10.1088/1748-9326/8/2/024024. Архів оригіналу (PDF) за 15 серпня 2015. Процитовано 26 серпня 2016.
19. Climate Change 2007 Synthesis Report. — IPCC, 2008.
20. Summary for Policymakers (PDF). Climate Change 2007: The Physical Science Basis. Contribution of Working Group I to the Fourth Assessment Report of the Intergovernmental Panel on Climate Change. Міжнародна група експертів з питань змін клімату. 5 лютого 2007. Архів оригіналу (PDF) за 7 травня 2017. Процитовано 2 лютого 2007. Таким чином оновлена сторічна тенденція (з 1906 по 2005), що становить 0.74 °C [0.56 °C to 0.92 °C] більша, ніж відповідна тенденція за період з 1901 по 2000 роки, що становила за даними "Третьої оціночної доповіді" 0.6 °C [від 0.4 °C до 0.8 °C]. {{cite web}}: символ зміни рядка в |quote= на позиції 116 (довідка)
21. Sixth Assessment Report. www.ipcc.ch. Архів оригіналу за 9 серпня 2021. Процитовано 9 серпня 2021.
22. Europe Warming Faster Than Any Other Continent, Report Suggests. // By Mary Whitfill, Roeloffs Forbes Staff, Breaking news reporter. Jun 19, 2023,10:49am EDT
23. Зафиксирован катастрофически быстрый рост уровня моря [Архівовано 15 червня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)
24. ООН дала прогноз по изменению погоды в будущем. Архів оригіналу за 2 лютого 2015. Процитовано 2 лютого 2015.
25. Глобальный климат: вчера, сегодня, завтра. polit.ru. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021.
26. Rhein, M., et al. (7 June 2013): Box 3.1, in: Chapter 3: Observations: Ocean (final draft accepted by IPCC Working Group I) [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.], pp.11-12 (pp.14-15 of PDF chapter), in: IPCC AR5 WG1, 2013
27. IPCC (11 November 2013): D.3 Detection and Attribution of Climate Change, in: Summary for Policymakers (finalized version) [Архівовано 1 травня 2020 у Wayback Machine.], p.15, in: IPCC AR5 WG1, 2013
28. Trenberth et al., Ch. 3, Observations: Atmospheric Surface and Climate Change [Архівовано 24 вересня 2017 у Wayback Machine.], Section 3.2.2.2: Urban Heat Islands and Land Use Effects [Архівовано 12 травня 2014 у Wayback Machine.], p. 244 [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007
29. Jansen et al., Ch. 6, Palaeoclimate [Архівовано 25 листопада 2013 у Wayback Machine.], Section 6.6.1.1: What Do Reconstructions Based on Palaeoclimatic Proxies Show? [Архівовано 28 березня 2015 у Wayback Machine.], pp. 466—478 [Архівовано 24 травня 2010 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007
30. Kennedy, J.J. та ін. (2010). How do we know the world has warmed? in: 2. Global Climate, in: State of the Climate in 2009. Bull.Amer.Meteor.Soc. 91 (7): 26. Архів оригіналу за 20 серпня 2015. Процитовано 8 травня 2014. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
31. Kennedy, C. (10 липня 2012). ClimateWatch Magazine >> State of the Climate: 2011 Global Sea Level. NOAA Climate Services Portal. Архів оригіналу за 12 травня 2013. Процитовано 8 травня 2014.
32. Summary for Policymakers. Архівована копія. Direct Observations of Recent Climate Change. Архів оригіналу за 2 листопада 2018. Процитовано 16 квітня 2014.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG1, 2007
33. Summary for Policymakers. Архівована копія. B. Current knowledge about observed impacts of climate change on the natural and human environment. Архів оригіналу за 19 квітня 2016. Процитовано 8 травня 2014.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG2, 2007
34. Rosenzweig, C. та ін. Ch 1: Assessment of Observed Changes and Responses in Natural and Managed Systems. Архівована копія. Sec 1.3.5.1 Changes in phenology. Архів оригіналу за 2 листопада 2018. Процитовано 8 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG2, 2007, с. 99
35. Cole, Steve; Leslie McCarthy. NASA – NASA Research Finds 2010 Tied for Warmest Year on Record. NASA. Архів оригіналу (Feature) за 3 січня 2020. Процитовано 3 березня 2011.
36. Hansen, James E.; et al. (12 січня 2006). Goddard Institute for Space Studies, GISS Surface Temperature Analysis. NASA Goddard Institute for Space Studies. Архів оригіналу за 28 липня 2016. Процитовано 17 січня 2007.
37. State of the Climate: Global Analysis for Annual 2009. 15 січня 2010. Архів оригіналу за 19 грудня 2014. Процитовано 3 травня 2011.
38. Jones, Phil. CRU Information Sheet no. 1: Global Temperature Record. Climatic Research Unit, School of Environmental Sciences, University of East Anglia. Архів оригіналу за 3 листопада 2015. Процитовано 3 травня 2011.
39. World Meteorological Organization (2011). WMO statement on the status of the global climate in 2010 (PDF). World Meteorological Organization: 2. ISBN 978-92-63-11074-9. Архів оригіналу (PDF) за 18 вересня 2012. Процитовано 8 травня 2014.
40. Press release no. 972: WMO annual climate statement confirms 2012 as among top ten warmest years. WMO media centre (Пресреліз). Geneva: World Meteorological Organization. 2 травня 2013. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 16 лютого 2014.
41. Press release no. 983: 2013 among top ten warmest on record. WMO media centre (Пресреліз). Geneva: World Meteorological Organization. 5 лютого 2014. Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 16 лютого 2014.
42. Changnon, Stanley A.; Bell, Gerald D. (2000). El Niño, 1997–1998: The Climate Event of the Century. London: Oxford University Press. ISBN 0-19-513552-0.
43. Knight, J.; Kenney, J.J.; Folland, C.; Harris, G.; Jones, G.S.; Palmer, M.; Parker, D.; Scaife, A.; Stott, P. (August 2009). Do Global Temperature Trends Over the Last Decade Falsify Climate Predictions? [in "State of the Climate in 2008"] (PDF). Bull.Amer.Meteor.Soc. 90 (8): S75—S79. Архів оригіналу (PDF) за 23 листопада 2011. Процитовано 13 серпня 2011. {{cite journal}}: Недійсний |displayauthors=9 (довідка)
44. Global temperature slowdown – not an end to climate change. UK Met Office. Архів оригіналу за 7 квітня 2011. Процитовано 20 березня 2011.
45. NOAA National Climatic Data Center, State of the Climate: Global Analysis for Annual 2011. NOAA. 19 січня 2012. Архів оригіналу за 22 січня 2012. Процитовано 31 січня 2012.
46. Trenberth et al., Chap 3, Observations: Atmospheric Surface and Climate Change [Архівовано 24 вересня 2017 у Wayback Machine.], Executive Summary [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], p. 237 [Архівовано 23 жовтня 2017 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007
47. Rowan T. Sutton, Buwen Dong, Jonathan M. Gregory (2007). Land/sea warming ratio in response to climate change: IPCC AR4 model results and comparison with observations. Geophysical Research Letters. 34 (2): L02701. Bibcode:2007GeoRL..3402701S. doi:10.1029/2006GL028164. Архів оригіналу за 23 вересня 2012. Процитовано 19 вересня 2007.
48. Carl, Wunsch (November 2005). The Total Meridional Heat Flux and Its Oceanic and Atmospheric Partition (PDF). Journal of Climate. 18 (21): 4374—4380. Bibcode:2005JCli...18.4374W. doi:10.1175/JCLI3539.1. Архів оригіналу (PDF) за 2 травня 2013. Процитовано 25 квітня 2013.
49. Feulner, Georg; Stefan Rahmstorf, Anders Levermann, and Silvia Volkwardt (March 2013). On the Origin of the Surface Air Temperature Difference Between the Hemispheres in Earth's Present-Day Climate. Journal of Climate: 130325101629005. doi:10.1175/JCLI-D-12-00636.1. Архів оригіналу за 30 березня 2015. Процитовано 25 квітня 2013.
50. TS.3.1.2 Spatial Distribution of Changes in Temperature, Circulation and Related Variables — AR4 WGI Technical Summary. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 8 травня 2014.
51. Ehhalt et al., Chapter 4: Atmospheric Chemistry and Greenhouse Gases [Архівовано 23 січня 2012 у Wayback Machine.], Section 4.2.3.1: Carbon monoxide (CO) and hydrogen (H₂) [Архівовано 9 квітня 2012 у Wayback Machine.], p. 256 [Архівовано 17 січня 2012 у Wayback Machine.], in IPCC TAR WG1, 2001
52. ; et al. (18 березня 2005). How Much More Global Warming and Sea Level Rise (PDF). Science. 307 (5716): 1769—1772. Bibcode:2005Sci...307.1769M. doi:10.1126/science.1106663. PMID 15774757. Архів оригіналу (PDF) за 26 листопада 2007. Процитовано 11 лютого 2007.
53. https://www.facebook.com/UNNews (8 лютого 2024). У найспекотнішому січні за всю історію світ досяг позначки потепління на 1,7°C - УНН. unn.ua (укр.). Процитовано 8 лютого 2024. {{cite web}}: Зовнішнє посилання в |last= (довідка)
54. Group (28 листопада 2004). Forcings (filed under: Glossary). RealClimate. Архів оригіналу за 12 червня 2012. Процитовано 8 травня 2014.
55. Pew Center on Global Climate Change / Center for Climate and Energy Solutions (September 2006). Science Brief 1: The Causes of Global Climate Change (PDF). Arlington, Virginia, USA: Center for Climate and Energy Solutions. Архів оригіналу (PDF) за 25 жовтня 2012. Процитовано 8 травня 2014., p.2
56. US NRC, 2012, с. 9
57. Hegerl et al., Chapter 9: Understanding and Attributing Climate Change [Архівовано 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Section 9.4.1.5: The Influence of Other Anthropogenic and Natural Forcings [Архівовано 23 вересня 2014 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007, с. 690—691. «Recent estimates indicate a relatively small combined effect of natural forcings on the global mean temperature evolution of the second half of the 20th century, with a small net cooling from the combined effects of solar and volcanic forcings.» p. 690 [Архівовано 8 травня 2018 у Wayback Machine.]
58. doi:10.1126/science.1173983
    Нема шаблону {{}}.заповнити вручну
    Arctic Warming Overtakes 2,000 Years of Natural Cooling. UCAR. 3 вересня 2009. Архів оригіналу за 27 квітня 2011. Процитовано 8 червня 2011.
    Bello, David (4 вересня 2009). Global Warming Reverses Long-Term Arctic Cooling. Scientific American. Архів оригіналу за 19 березня 2011. Процитовано 8 червня 2011.
    doi:10.1073/pnas.0805721105
    Нема шаблону {{}}.заповнити вручну
59. AFP. Shocking Discovery Reveals The Amazon Has 'Flipped' to Become a Major Emitter. ScienceAlert (брит.). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021.
60. А.С.Монин - Введение в теорию климата.
61. Tyndall, John (1861). On the Absorption and Radiation of Heat by Gases and Vapours, and on the Physical Connection of Radiation, Absorption, and Conduction. Philosophical Magazine. 4. 22: 169—94, 273—85. Архів оригіналу за 18 березня 2013. Процитовано 8 травня 2013.
62. (2008). The Carbon Dioxide Greenhouse Effect. The Discovery of Global Warming. American Institute of Physics. Архів оригіналу за 11 листопада 2016. Процитовано 21 квітня 2009.
63. The Callendar Effect: the life and work of Guy Stewart Callendar (1898—1964) Amer Meteor Soc., Boston. ISBN 978-1-878220-76-9
64. Emissions data from: Ch 4: Climate change and the energy outlook. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка), in IEA, 2009, с. 180 (p.182 of PDF)
65. Le Treut та ін. Chapter 1: Historical Overview of Climate Change Science. Архівована копія. FAQ 1.1. Архів оригіналу за 21 грудня 2011. Процитовано 8 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), p. 97 [Архівовано 26 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007: «To emit 240 W m-2, a surface would have to have a temperature of around −19 °C. This is much colder than the conditions that actually exist at the Earth's surface (the global mean surface temperature is about 14 °C). Instead, the necessary −19 °C is found at an altitude about 5 km above the surface.»
66. Blue, Jessica. What is the Natural Greenhouse Effect?. National Geographic (журнал). Архів оригіналу за 30 травня 2013. Процитовано 27 травня 2013.
67. Kiehl, J.T.; (1997). Earth's Annual Global Mean Energy Budget (PDF). Bulletin of the American Meteorological Society. 78 (2): 197—208. Bibcode:1997BAMS...78..197K. doi:10.1175/1520-0477(1997)078<0197:EAGMEB>2.0.CO;2. ISSN 1520-0477. Архів оригіналу (PDF) за 24 червня 2008. Процитовано 21 квітня 2009.
68. (6 квітня 2005). Water vapour: feedback or forcing?. . Архів оригіналу за 18 квітня 2009. Процитовано 21 квітня 2009.
69. Russell, Randy (16 травня 2007). The Greenhouse Effect & Greenhouse Gases. Windows to the Universe. Архів оригіналу за 28 березня 2010. Процитовано 27 грудня 2009.
70. EPA (2007). Recent Climate Change: Atmosphere Changes. Climate Change Science Program. United States Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 8 лютого 2007. Процитовано 21 квітня 2009.
71. Spahni, Renato; et al. (November 2005). Atmospheric Methane and Nitrous Oxide of the Late Pleistocene from Antarctic Ice Cores. Science. 310 (5752): 1317—1321. Bibcode:2005Sci...310.1317S. doi:10.1126/science.1120132. PMID 16311333.
72. Siegenthaler, Urs; et al. (November 2005). Stable Carbon Cycle–Climate Relationship During the Late Pleistocene. Science. 310 (5752): 1313—1317. Bibcode:2005Sci...310.1313S. doi:10.1126/science.1120130. PMID 16311332. Архів оригіналу (PDF) за 22 вересня 2010. Процитовано 25 серпня 2010.
73. Petit, J. R.; et al. (3 червня 1999). Climate and atmospheric history of the past 420,000 years from the Vostok ice core, Antarctica (PDF). Nature. 399 (6735): 429—436. Bibcode:1999Natur.399..429P. doi:10.1038/20859. Архів оригіналу (PDF) за 17 листопада 2017. Процитовано 27 грудня 2009.
74. doi:10.1038/nature06949
    Нема шаблону {{}}.заповнити вручну
75. Pearson, PN; Palmer, MR (2000). Atmospheric carbon dioxide concentrations over the past 60 million years. Nature. 406 (6797): 695—699. doi:10.1038/35021000. PMID 10963587.
76. IPCC, Summary for Policymakers [Архівовано 7 березня 2016 у Wayback Machine.], Concentrations of atmospheric greenhouse gases … [Архівовано 3 січня 2004 у Wayback Machine.], p. 7 [Архівовано 13 січня 2013 у Wayback Machine.], in IPCC TAR WG1, 2001
77. Le Quéré, C.; Andres, R. J.; Boden, T.; Conway, T.; Houghton, R. A.; House, J. I.; Marland, G.; Peters, G. P.; van der Werf, G.; Ahlström, A.; Andrew, R. M.; Bopp, L.; Canadell, J. G.; Ciais, P.; Doney, S. C.; Enright, C.; Friedlingstein, P.; Huntingford, C.; Jain, A. K.; Jourdain, C.; Kato, E.; Keeling, R. F.; Klein Goldewijk, K.; Levis, S.; Levy, P.; Lomas, M.; Poulter, B.; Raupach, M. R.; Schwinger, J.; Sitch, S.; Stocker, B. D.; Viovy, N.; Zaehle, S.; Zeng, N. (2 грудня 2012). The global carbon budget 1959–2011. Earth System Science Data Discussions. 5 (2): 1107—1157. Bibcode:2012ESSDD...5.1107L. doi:10.5194/essdd-5-1107-2012.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
78. Carbon dioxide passes symbolic mark. BBC. 10 травня 2013. Архів оригіналу за 23 травня 2019. Процитовано 27 травня 2013.
79. Pilita Clark (10 травня 2013). CO₂ at highest level for millions of years. The Financial Times. Архів оригіналу ((потрібна безкоштовна реєстрація)) за 8 червня 2013. Процитовано 27 травня 2013.
80. Rogner, H.-H., et al., Chap. 1, Introduction [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 1.3.1.2: Intensities [Архівовано 3 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG3, 2007
81. NRC (2008). Understanding and Responding to Climate Change (PDF). Board on Atmospheric Sciences and Climate, US National Academy of Sciences. с. 2. Архів оригіналу (PDF) за 11 жовтня 2017. Процитовано 9 листопада 2010.
82. World Bank (2010). World Development Report 2010: Development and Climate Change. The International Bank for Reconstruction and Development / The World Bank, 1818 H Street NW, Washington, D.C. 20433. doi:10.1596/978-0-8213-7987-5. ISBN 978-0-8213-7987-5. Процитовано 6 квітня 2010.
83. Banuri et al., Chapter 3: Equity and Social Considerations, Section 3.3.3: Patterns of greenhouse gas emissions, and Box 3.1, pp. 92-93 [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.] in IPCC SAR WG3, 1996
84. Liverman, D.M. (2008). Conventions of climate change: constructions of danger and the dispossession of the atmosphere (PDF). Journal of Historical Geography. 35 (2): 279—296. doi:10.1016/j.jhg.2008.08.008. Архів оригіналу (PDF) за 12 вересня 2014. Процитовано 10 травня 2011.
85. Fisher et al., Chapter 3: Issues related to mitigation in the long-term context [Архівовано 16 листопада 2018 у Wayback Machine.], Section 3.1: Emissions scenarios: Issues related to mitigation in the long term context [Архівовано 18 листопада 2018 у Wayback Machine.] in IPCC AR4 WG3, 2007
86. Morita, Chapter 2: Greenhouse Gas Emission Mitigation Scenarios and Implications [Архівовано 6 липня 2013 у Wayback Machine.], Section 2.5.1.4: Emissions and Other Results of the SRES Scenarios [Архівовано 2 червня 2016 у Wayback Machine.], in IPCC TAR WG3, 2001
87. Rogner et al., Ch. 1: Introduction [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Figure 1.7 [Архівовано 3 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG3, 2007
88. IPCC, Summary for Policymakers [Архівовано 17 січня 2012 у Wayback Machine.], Introduction, paragraph 6 [Архівовано 11 березня 2006 у Wayback Machine.], in IPCC TAR WG3, 2001
89. Prentence et al., Chapter 3: The Carbon Cycle and Atmospheric Carbon Dioxide [Архівовано 24 грудня 2011 у Wayback Machine.] Executive Summary [Архівовано 7 грудня 2009 у Wayback Machine.], in IPCC TAR WG1, 2001
90. Newell, P.J., 2000: Climate for change: non-state actors and the global politics of greenhouse. Cambridge University Press, ISBN 0-521-63250-1
91. Talk of the Nation. Americans Fail the Climate Quiz. Npr.org. Архів оригіналу за 15 січня 2012. Процитовано 27 грудня 2011.
92. Shindell, Drew; Faluvegi, Greg; Lacis, Andrew; Hansen, James; Ruedy, Reto; Aguilar, Elliot (2006). Role of tropospheric ozone increases in 20th-century climate change. Journal of Geophysical Research. 111 (D8): D08302. Bibcode:2006JGRD..11108302S. doi:10.1029/2005JD006348.
93. Solomon, S; D. Qin; M. Manning; Z. Chen; M. Marquis; K.B. Averyt; M. Tignor; H.L. Miller, ред. (2007). 3.4.4.2 Surface Radiation. Climate Change 2007: Working Group I: The Physical Science Basis. ISBN 978-0-521-88009-1. Архів оригіналу за 3 листопада 2018. Процитовано 8 травня 2014.
94. Hansen, J; Sato, M; Ruedy, R; Lacis, A; Oinas, V (2000). Global warming in the twenty-first century: an alternative scenario. Proc. Natl. Acad. Sci. U.S.A. 97 (18): 9875—80. Bibcode:2000PNAS...97.9875H. doi:10.1073/pnas.170278997. PMC 27611. PMID 10944197.
95. Ramanathan, V.; Carmichael, G. (2008). Global and regional climate changes due to black carbon. Nature Geoscience. 1 (4): 221—227. Bibcode:2008NatGe...1..221R. doi:10.1038/ngeo156.
96. Twomey, S. (1977). Influence of pollution on shortwave albedo of clouds. J. Atmos. Sci. 34 (7): 1149—1152. Bibcode:1977JAtS...34.1149T. doi:10.1175/1520-0469(1977)034<1149:TIOPOT>2.0.CO;2. ISSN 1520-0469.
97. Albrecht, B. (1989). Aerosols, cloud microphysics, and fractional cloudiness. Science. 245 (4923): 1227—1239. Bibcode:1989Sci...245.1227A. doi:10.1126/science.245.4923.1227. PMID 17747885.
98. IPCC, «Aerosols, their Direct and Indirect Effects [Архівовано 22 вересня 2018 у Wayback Machine.]», pp. 291—292 in IPCC TAR WG1, 2001
99. PMID 15749818 (PMID 15749818)
    Бібліографічний опис з'явиться автоматично через деякий час. Ви можете підставити цитату власноруч або використовуючи бота.
100. Ramanathan, V. та ін. (2008). Report Summary (PDF). Atmospheric Brown Clouds: Regional Assessment Report with Focus on Asia. United Nations Environment Programme. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2011. Процитовано 8 травня 2014. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
101. Ramanathan, V. та ін. (2008). Part III: Global and Future Implications (PDF). Atmospheric Brown Clouds: Regional Assessment Report with Focus on Asia. United Nations Environment Programme. Архів оригіналу (PDF) за 18 липня 2011. Процитовано 8 травня 2014. {{cite web}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
102. IPCC, Summary for Policymakers [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Human and Natural Drivers of Climate Change [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Figure SPM.2, in IPCC AR4 WG1, 2007
103. US Environmental Protection Agency (2009). 3.2.2 Solar Irradiance. Volume 3: Attribution of Observed Climate Change. Endangerment and Cause or Contribute Findings for Greenhouse Gases under Section 202(a) of the Clean Air Act. EPA's Response to Public Comments. US Environmental Protection Agency. Архів оригіналу за 16 червня 2011. Процитовано 23 червня 2011.
104. US NRC, 2008, с. 6
105. Hegerl, et al., Chapter 9: Understanding and Attributing Climate Change [Архівовано 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Frequently Asked Question 9.2: Can the Warming of the 20th century be Explained by Natural Variability? [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007
106. Simmon, R. and D. Herring (November 2009). Notes for slide number 7, titled "Satellite evidence also suggests greenhouse gas warming," in presentation, "Human contributions to global climate change". Presentation library on the U.S. National Oceanic and Atmospheric Administration's Climate Services website. Архів оригіналу за 3 липня 2011. Процитовано 23 червня 2011.
107. Hegerl et al., Chapter 9: Understanding and Attributing Climate Change [Архівовано 28 листопада 2011 у Wayback Machine.], Frequently Asked Question 9.2: Can the Warming of the 20th century be Explained by Natural Variability? [Архівовано 20 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007.
108. Randel, William J.; Shine, Keith P.; Austin, John та ін. (2009). An update of observed stratospheric temperature trends. Journal of Geophysical Research. 114 (D2): D02107. Bibcode:2009JGRD..11402107R. doi:10.1029/2008JD010421.
109. USGCRP, 2009, с. 20
110. Потепление отменяется. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 3 червня 2016. Процитовано 3 травня 2021.
111. Jackson, R. and A. Jenkins (17 листопада 2012). Vital signs of the planet: global climate change and global warming: uncertainties. Earth Science Communications Team at NASA's Jet Propulsion Laboratory / California Institute of Technology. Архів оригіналу за 8 травня 2013. Процитовано 11 травня 2014.
112. Riebeek, H. (16 червня 2011). The Carbon Cycle: Feature Articles: Effects of Changing the Carbon Cycle. Earth Observatory, part of the EOS Project Science Office located at NASA Goddard Space Flight Center. Архів оригіналу за 6 лютого 2013. Процитовано 11 травня 2014.
113. US National Research Council (2003). Ch. 1 Introduction. Understanding Climate Change Feedbacks. Washington, D.C., USA: National Academies Press. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 11 травня 2014., p.19
114. Lindsey, R. (14 січня 2009). Earth's Energy Budget (p.4), in: Climate and Earth's Energy Budget: Feature Articles. Earth Observatory, part of the EOS Project Science Office, located at NASA Goddard Space Flight Center. Архів оригіналу за 4 червня 2020. Процитовано 11 травня 2014.
115. US National Research Council (2006). Ch. 1 Introduction to Technical Chapters. Surface Temperature Reconstructions for the Last 2,000 Years. Washington, D.C., USA: National Academies Press. Архів оригіналу за 5 грудня 2014. Процитовано 11 травня 2014., pp.26-27
116. AMS Council (20 серпня 2012). 2012 American Meteorological Society (AMS) Information Statement on Climate Change. Boston, Massachusetts, USA: AMS. Архів оригіналу за 11 квітня 2018. Процитовано 11 травня 2014.
117. NOAA (January 2007). Patterns of greenhouse warming (PDF). GFDL Climate Modeling Research Highlights. Princeton, New Jersey, USA: The National Oceanic and Atmospheric Administration (NOAA) Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL). 1 (6). Архів оригіналу (PDF) за 14 жовтня 2012. Процитовано 15 квітня 2014., revision 2/2/2007, 8:50.08 AM
118. NOAA Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL) (9 жовтня 2012). NOAA GFDL Climate Research Highlights Image Gallery: Patterns of Greenhouse Warming. NOAA GFDL. Архів оригіналу за 14 жовтня 2012. Процитовано 15 квітня 2014.
119. IPCC, Glossary A-D [Архівовано 13 червня 2017 у Wayback Machine.]: «Climate Model», in IPCC AR4 SYR, 2007
120. Meehl, G.A. та ін. Ch 10: Global Climate Projections. Sec 10.5.4.6 Synthesis of Projected Global Temperature at Year 2100. {{cite book}}: Пропущений або порожній |title= (довідка); Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка), in IPCC AR4 WG1, 2007
121. Karl, TR та ін., ред. (2009). Global Climate Change. Global Climate Change Impacts in the United States. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-14407-0. Архів оригіналу за 15 вересня 2012. Процитовано 11 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |editor= (довідка)
122. KEVIN SCHAEFER, TINGJUN ZHANG, LORI BRUHWILER, ANDREW P. BARRETT (2011). Amount and timing of permafrost carbon release in response to climate warming. Tellus Series B. 63 (2): 165—180. Bibcode:2011TellB..63..165S. doi:10.1111/j.1600-0889.2011.00527.x.
123. Hansen, James (2000). Climatic Change: Understanding Global Warming. У Robert Lanza (ред.). One World: The Health & Survival of the Human Species in the 21st century. Health Press (New Mexico). с. 173—190. ISBN 0-929173-33-3. Процитовано 18 серпня 2007.
124. Stocker et al., Chapter 7: Physical Climate Processes and Feedbacks [Архівовано 24 грудня 2011 у Wayback Machine.], Section 7.2.2: Cloud Processes and Feedbacks [Архівовано 4 квітня 2005 у Wayback Machine.], in IPCC TAR WG1, 2001
125. Torn, Margaret; Harte, John (2006). Missing feedbacks, asymmetric uncertainties, and the underestimation of future warming. Geophysical Research Letters. 33 (10): L10703. Bibcode:2006GeoRL..3310703T. doi:10.1029/2005GL025540. Архів оригіналу за 28 лютого 2007. Процитовано 4 березня 2007.
126. Harte, John; et al. (2006). Shifts in plant dominance control carbon-cycle responses to experimental warming and widespread drought. Environmental Research Letters. 1 (1): 014001. Bibcode:2006ERL.....1a4001H. doi:10.1088/1748-9326/1/1/014001. Процитовано 2 травня 2007.
127. Scheffer, Marten; et al. (2006). Positive feedback between global warming and atmospheric CO₂ concentration inferred from past climate change (PDF). Geophysical Research Letters. 33 (10): L10702. Bibcode:2006GeoRL..3310702S. doi:10.1029/2005gl025044. Архів оригіналу (PDF) за 4 червня 2007. Процитовано 4 травня 2007.
128. Randall et al., Chapter 8, Climate Models and Their Evaluation [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], Sec. FAQ 8.1 in IPCC AR4 WG1, 2007
129. IPCC, Technical Summary [Архівовано 13 січня 2013 у Wayback Machine.], p. 54, in IPCC TAR WG1, 2001
130. Stroeve, J. та ін. (2007). Arctic sea ice decline: Faster than forecast. Geophysical Research Letters. 34 (9): L09501. Bibcode:2007GeoRL..3409501S. doi:10.1029/2007GL029703. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
131. Wentz,FJ та ін. (2007). How Much More Rain Will Global Warming Bring?. Science. 317 (5835): 233—5. Bibcode:2007Sci...317..233W. doi:10.1126/science.1140746. PMID 17540863. Архів оригіналу за 16 вересня 2010. Процитовано 11 травня 2014. {{cite journal}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)
132. Liepert, Beate G.; Previdi (2009). Do Models and Observations Disagree on the Rainfall Response to Global Warming?. Journal of Climate. 22 (11): 3156. Bibcode:2009JCli...22.3156L. doi:10.1175/2008JCLI2472.1. Архів оригіналу за 11 липня 2017. Процитовано 11 травня 2014. Recently analyzed satellite-derived global precipitation datasets from 1987 to 2006 indicate an increase in global-mean precipitation of 1.1%–1.4% decade−1. This trend corresponds to a hydrological sensitivity (HS) of 7% K−1 of global warming, which is close to the Clausius–Clapeyron (CC) rate expected from the increase in saturation water vapor pressure with temperature. Analysis of two available global ocean evaporation datasets confirms this observed intensification of the atmospheric water cycle. The observed hydrological sensitivity over the past 20-yr period is higher by a factor of 5 than the average HS of 1.4% K−1 simulated in state-of-the-art coupled atmosphere–ocean climate models for the twentieth and twenty-first centuries.
133. 4. Global Mean Sea Level Rise Scenarios, in: Main Report, in Parris та others, 2012, с. 12
134. Executive Summary, in Parris та others, 2012, с. 1
135. IPCC, Glossary A-D [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.]: «Detection and attribution», in IPCC AR4 WG1, 2007. See also Hegerl et al., Section 9.1.2: What are Climate Change Detection and Attribution? [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG1, 2007
136. Rosenzweig et al., Chapter 1: Assessment of Observed Changes and Responses in Natural and Managed Systems [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.] Section 1.2 Methods of detection and attribution of observed changes [Архівовано 2 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 WG2, 2007
137. IPCC, Synthesis Report Summary for Policymakers [Архівовано 9 березня 2013 у Wayback Machine.], Section 1: Observed changes in climate and their effects [Архівовано 3 листопада 2018 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 SYR, 2007
138. Hegerl, G.C. та ін. Ch 9: Understanding and Attributing Climate Change. Архівована копія. Executive Summary. Архів оригіналу за 28 листопада 2011. Процитовано 8 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG1, 2007
139. IPCC, Summary for Policymakers, Архівована копія, 3. Projected climate change and its impacts, архів оригіналу за 9 березня 2013, процитовано 11 травня 2014{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 SYR, 2007
140. Global mean sea level rise in 2090—2099 relative to 1980—1999
141. PROJECTIONS OF FUTURE SEA LEVEL RISE, pp.243-244 [Архівовано 6 вересня 2015 у Wayback Machine.], in: Ch. 7. Sea Level Rise and the Coastal Environment, in National Research Council, 2010
142. BOX SYN-1: SUSTAINED WARMING COULD LEAD TO SEVERE IMPACTS, p.5 [Архівовано 16 січня 2014 у Wayback Machine.], in: Synopsis, in National Research Council, 2011
143. IPCC, Synthesis Report Summary for Policymakers [Архівовано 9 березня 2013 у Wayback Machine.], Section 3: Projected climate change and its impacts [Архівовано 20 листопада 2017 у Wayback Machine.], in IPCC AR4 SYR, 2007
144. Meehl, G.A. та ін. Ch 10: Global Climate Projections. Архівована копія. Box 10.1: Future Abrupt Climate Change, ‘Climate Surprises’, and Irreversible Changes: Glaciers and ice caps. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 11 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG1, 2007, с. 776
145. Meehl, G.A. та ін. Ch 10: Global Climate Projections. Архівована копія. Sec 10.3.3.2 Changes in Snow Cover and Frozen Ground. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 11 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG1, 2007, с. 770, 772
146. Meehl, G.A. та ін. Ch 10: Global Climate Projections. Архівована копія. Sec 10.3.3.1 Changes in Sea Ice Cover. Архів оригіналу за 15 квітня 2016. Процитовано 11 травня 2014. {{cite book}}: Явне використання «та ін.» у: |author= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC AR4 WG1, 2007, с. 770
147. Wang, M; J.E. Overland (2009). A sea ice free summer Arctic within 30 years?. Geophys. Res. Lett. 36 (7). Bibcode:2009GeoRL..3607502W. doi:10.1029/2009GL037820. Архів оригіналу за 19 січня 2012. Процитовано 2 травня 2011.
148. Met Office. Arctic sea ice 2012. Exeter, UK: Met Office. Архів оригіналу за 15 травня 2013. Процитовано 11 травня 2014.
149. NOAA (February 2007). Will the wet get wetter and the dry drier? (PDF). GFDL Climate Modeling Research Highlights. Princeton, New Jersey, USA: National Oceanic and Atmospheric Administration (NOAA) Geophysical Fluid Dynamics Laboratory (GFDL). 1 (5). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 11 травня 2014., p.1. Revision 10/15/2008, 4:47:16 PM
150. D. Future Climate Extremes, Impacts, and Disaster Losses, in: Summary for policymakers. Архівована копія. Архів оригіналу за 27 червня 2019. Процитовано 11 травня 2014.{{cite book}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання), in IPCC SREX, 2012, с. 9—13
151. Fischlin, et al., Chapter 4: Ecosystems, their Properties, Goods and Services [Архівовано 10 листопада 2018 у Wayback Machine.],